24/08/2026
Сьогодні ми святкуємо Незалежність.
Слово,
до якого ми так звикли,
що іноді забуваємо,
скільки людей
не дожили до дня,
коли воно стало правдою.
Україна не народилася
24 серпня.
Вона була тут задовго до нас.
У дзвонах старого Києва.
У козацьких могилах.
У піснях,
які співали пошепки,
коли за них могли покарати.
У мові,
яку забороняли,
але не змогли змусити забути.
Нам змінювали кордони.
Змінювали назви.
Переписували історію.
Забирали землю.
Хліб.
Свободу.
Життя.
І багато разів
намагалися забрати
саму Україну.
Не вийшло.
Бо завжди знаходився хтось,
хто казав:
це моя земля.
Хтось брав до рук зброю.
Хтось писав українською,
коли за це переслідували.
Хтось ховав прапор.
Хтось виходив на площу.
А хтось просто вчив свою дитину
говорити нашою мовою.
Вони не знали наших імен.
Не знали,
якими будуть наші міста.
Не знали,
що одного дня
ми будемо дивитися на них
через сотні років.
Але вони залишили нам
найдорожче, що мали.
Право сказати:
це наша країна.
У 1991 році
мільйони українців
сказали це вголос.
Здавалося,
боротьба закінчилася.
Але свобода має дивну ціну.
За неї іноді доводиться
платити знову.
Майдан.
Крим.
Донбас.
Повномасштабна війна.
І знову,
через сотні років,
українці віддають життя
за те с
